Іній на віях...

Замерзла. зима. сніг. мороз.. холодно.  краса, але..не моє....
до університету добиралась півтори години.. додому так само.
В дорозі провела близько 3 годин, а в універі пробула трохи більше 5 хвилин.
моя вічність...

Ожеледиця вулиць, міст і країни - дурниця.. Головне, не допустити її у наших серцях.. Цікаво, як виглядає ОЖЕЛЕДИЦЯ В СЕРЦІ?

"Навіть у її приторно красивій зовнішності є щось відторгаюче.. Те, що відштовхує і бісить."... - не можу не думати про...цю...Але СТОП!! Це ж не про зиму... Та і досить забивати голову непотребом! ДОСИТЬ!!

ГОЛОВНЕ... Та ні, Великий плюс - Я ТЕБЕ НЕ ЛЮБЛЮ!!!

Добре, що ТИ мій друг... Добре, що для тебе є місце у моїй вічності... і у сьогоднішньому холодному дні.. ТИ можеш зігріти все однією посмішкою.. одним жестом і влучним словом.. АЛЕ Я ТЕБЕ НЕ ЛЮБЛЮ!! і не буду мучитись, переживати..

краще подумаю як зігріти льодяні руки.. як зробити ароматний липовий чай...

сидіти на підвіконнику, слухати буркотіння бабусь(бач, там сидіти не можна!! і що тепер?), заповнювати простір ароматом літа і сонця.. і тепла...

а поки..

Зима.Сніжинки на віях. Втомлене Небо,
Схоже  на безкраю снігову пустелю.
Закутатись в улюблений шарф. Вдягнути кольорові рукавиці.. І зелені смайли в волосся.
Дивитись на бліде сонце. І жити...
 
Зима... мороз, холод.. замерзла..

 

Музыка: Григорий Лепс - Я тебя не люблю Настроение: Холодно...

Такая как есть...

-Странная ты. - Странная, глупая , смешная, со своими тараканами в голове.. Но зато живая,настоящая, а не фальшивая копия кукол с завода "Barbie™"..

 

Я такая как есть. зато настоящая.... Мне грустно, когда вижу несправедливость... Скучаю по друзьям, которые далеко. .. Искренне люблю близких и родных... Не умею лгать... Стараюсь говорить в глаза всё, что думаю... и всегда расплачиваюсь за свою правду .... "Коли не хочеться жити, іду спати..."  полюбила снег, научилась понимать маму, прощать подругу, не грустить и не плакать... Всё что мы не делаем - всё к лучшему. Поэтому улыбаюсь прохожим, Люблю жизнь и радуюсь каждому прожитому дню...)) Музыка: Depeche Mode - My Personal Jesus Настроение: хорошее)

"Это были 3,5 минуты моей вечности" (с) Настя Плис

Я жива.. Я живу. я мислю.. Мене не можна отак брутально втаптувати у багнюку.
Радію тому, що є люди, які допоможуть вибратись з болота.. Яким би смердючим і глубоким не було.
 
В дупу нещасливе кохання. Плювала я на шмаркаті страждання, я ЖИВУ… (c) Ірена Карпа
" Головне те, що думають ті, хто тебе любить.. інші.... хай собі думають що хочуть..."

Зажди приємно розуміти, що тебе люблять і поважають. І головне - довіряють) Приємно, коли ТИ друг, і тебе пам’ятають! Юхуу))! Я шокована і щаслива!☺.  Ці миттєвості, секунди щастя. Розумієш, що заради них варто жити.. Так, саме ЖИТИ, не існувати...!! Відчувати, дихати, любити все навколо... Щиро.. не тому, що так правильно, не тому, що  так треба... А тому, що ти так відчуваєш... Тому, що це твій СВІТ, твоє ЖИТТЯ!!!  Треба жити. Жити і не зважати на думку тих, хто зовсім не вартий твоєї уваги.

"Він не вартий твоїх сліз,
Він не гідний твоїх думок!
Не ховай блакиті скрізь,
Він не досягне твоїх зірок......" (с) Холодне Сонце

Музыка: 45 ЕН - Жить, чтобы чувствовать Настроение: чуттєве

Я конечно не Алиса в Стране чудес...Но мой мир тоже немного того...(с)

Так, мій світ трохи збожеволів. Втручаються у нього всілякі незрозумілі дівчаточка, які хочуть довести Галактиці, що вони усім мега необхідні. Але мені начхати на них. Нехай собі будуть. У мене є "МОЇ" люди. Буду тримати кулачки за одного, хвилюватись за двох інших, чекати новин від третьої. Для самозакоханої приблудні нема місця у моєму світі. Нехай думає, що хоче. Мою повагу і любов неможливо купити фальшивими рожево-гламурно-сопливими повідомленнями та посмішками он-лайн. Мені і у віртуальному світі вистачає фальші та брехні. Тому, іди, дівчинко, лісом. Мені начхати на тебе і твої вигадки. Я та мої друзі давно розкусили  твою лялькову душу. Тому не лізь у наше життя! Добре про подібних тобі сказала пані Ірена Карпа: "...Вона поводиться так, як годиться поводитися красивій дєвушці. Така підкреслено розкута, білозубо усміхнена, все їй тут так подобається — просто страх. Я починаю згасати. Я часто згасаю в компанії красивих дєвушок, коли не маю бажання виблискувати красномовністю чи екстравагантністю. В мене не нафарбована мармиза, велетенські 2 зелені ока, 2 тоненькі руді хвостики, один природно червоний великий рот, якому трохи бракує окресленості…
Помалу я починаю відловлювати кайф від своєї некрасивості. Вона — як комфортний одяг. Дуже зручно бути зростом метр шістдесят. Зручно мати таку собі ніяку пику, яку, проте, легко перетворити в будь що за допомогою мейк апу. Тільки в дупу мейкап. Віва Віки і їх вищипані брови.!" ("Супермаркет самотності. Перламутрове порно")
   

Зрозумій нарешті, що "лялькові душі" сьогодні майже нікого вже не цікавлять.  А у нашій компанії цінують душу, думки та ненавидять маски!

Робіть висновки... Щоб не залишитись "індусами" (себто самотніми)..

 

Музыка: Настя Плис - Или Я

Девушка не права до тех пор, пока не заплачет. (с)_Джон Халлибертон

Ничто не сохнет легче слез. Марк Фабий Квинтилиан

...То,что нельзя исправить,не следует оплакивать...

 
Женщины стойко переносят худшие горести, нежели те, из-за которых они проливают слезы. Жан Поль
 
Она пахнет карамелью и туманом, умеет честно врать и ненавидит белые и жёлтые цветы, она не умеет плакать, но обожает слезы неба, без ума от голубых и зелёных глаз и добрых сказок. Она ночами не спит, засыпает ближе к пяти. Думает о разных мечтах и о том, что нужно проснуться...(с)
 
Слова, слова, красивые слова. А мне сегодня с утра хочется плакать. от того, что радосно, от того, что печально..
Я всегда ненавидела несправедливость, унижение и алчных людей. Так вот сегодня мой мир просто через край наполнен этими гадостями..
Плачу - не потому, что слабая.. А потому что нахожу в  себе силы противостоять и не молчать тогда, когда все уже опустили руки. Не выношу заносчивых и корысных людей. они всюду видят выгоду. Но разве можно искать корысть в делах изначально безкорысных...? НЕТ! 
Но кому это объяснить, если вокруг, ОКАЗЫВАЕТСЯ!, только глухие.. Не буквально, а по отношению к тебе..
Но все это пустяки и ерунда. 
Улыбаюсь, потому что так нужно.... Да и жить так легче.
Пошло всё к свиням.. Свиням собачим☺
Музыка: Машина Времени - Место где свет Настроение: Грустное

Зачем мне нервничать из-за того, что Бог кого-то не наградил мозгами?) (с)

Сегодня какой-то сумасшедший день! ООООЙЙ))

Правда, всё началось вчера.                                                                                                                                                                              Как же меня достали разговоры о тупорылых девучках, которые мыслят себя центрами вселенной, пупами Земли!...ААААА))
Так и хочеть заорать во всё горло: "Разбудите меня, когда мода на продажных девок из инкубатора закончится..." Это уже невыносимо....АААААААААААААААААААААА.

Иногда нужно думать о том, что и кому, и как говоришь.. Иначе последствия могут быть весьма печальны.

Мы почему-то не думаем, что эра "тупого мира" окончена. Настаёт время мыслящих людей.. А нам в очередной раз навязывают клонированных идиоток с куриными мозгами. А они только  и умеют, что говорить: "Как вы нам все завидуете"!!!! Ой, прости Господи,было бы чему...

А потом я пришла к выводу: "Зачем мне нервничать из-за того, что Бог кого-то не наградил мозгами?) (с)...

 

 

P.S. Лучший друг уехал, но скоро обещал вернуться))) Так что не паникуем, всё будет ок)))

Музыка: Питер Пен (Peter Pan) - 2003 - I Do Believe In Fairies Настроение: Сумасшедшее=)

Те, що подобається.. Або, почиталки))

Ірена КАРПА
Білявчик

— Excuse me? — перепитав вилупок.
— Шмаруй, кажу, звідси! — штовхнула його на сходи я.
— Ну-ну… — загуркотів привид з пітьми туалету. Довелося зачинити і його.
— Фух! — я всілась на диван і витерла піт. З п’ятого поверху знов щось скинули на мій балкон. Може, нарешті, самогубство? Дідька лисого: суїцидальні думки замучили лишень стару шубу. Падаючи, вона ще й зламала мого кактуса.
— У-у-у, прощавай, єдиний друже… — я заплакала.
— Сльозия, навєрно, нарєвєла їх… — завила лярва-сусідка й безпардонно посунула до мого телефону. Той дзявкнув їй просто під пальцями і я вхопила слухавку.
— Га?
— В сраці нога! (Коханий був вишуканим ком тужур). Ти збираєшся вступати в партію радикальних м’ясоїдів?
— Нє… Я їм тїльки гречку з цибулею.
— Ну й правильно, я теж ото… купив собі соєвого стільця й висівкову канапу.
— Ой бо… — я кинула слухавку. Сусідка жваво шпурляла бігуді в унітаз і шалено раділа бульканню. Я зітхнула й пішла геть із розчиненої квартири.
— Може б то коханця собі знайти? — спитала я пенсіонерку перед під’їздом. Та спобувала вдарити мене костуром, але промазала.
— А що, ідейка — люкс! — і я одразу підстрибом звернула наліво. Ну нє: в цьому кварталі коханці не водяться. Тут живуть самі трухляві бабки зі своїми котами. А котів я щось щось не дуже… О!!! Тю-тю-тю, який білявчик! Гарнюня!
— Іди-іди, не бійся, — я присіла навпочіпки і простягла до нього руки. Білявчик злодійкувато озирнувся, а тоді — р-раз! і стрибнув мені в обійми.
— Танцювати вмієш? — жартівливо насупилась я.
— Ну, тільки, як дуже п`яний… — засмутився Білявчик. — Зате у мене світлі очі й з біса хороший торс!
— Угу. Тоді злізай на землю і поцілуй мене в плече.
Білявчик скорився.
О, і губки так нічо’: м’якенькі, ніжні.— Ну, добре. Значить, будеш моїм Коханцем.
— Ур-ра! — губки й оченята знов заплигнули мені на шию.
— Ух ти ж який… авторитарний! — я скинула його з себе, як мадам горжетку. — Давай руку. Іди чемно і не кохайся, поки не просять.
— Тож тепер нас стало двоє: я і Білявчик. Так і в партію вступати не страшно.
— Мабуть, крім Маркеса нічого й не читав? — галантно спитала я.
— Палковніку нікто нє пішет… — зацвірінчав Білявчик. — А куди ми йдемо?
— Цить. Побачимо, — сказала я собі, бо поняття не мала, куди веду цю незрівнянну істоту. Може, цілуватися? О, тоді — побіля моря! До моря на метро не заїдеш, тож ми злапали жовте таксі. Романтіка…
— Хвильки тихо гойдали чайок, матраци і сміття. За смугастим шезлонгом маячив безлюдний куточок. Я постелила Білявчика й зібралась було позіхати, та раптом…
— Ой, а ти ж славетно цілуєшся! — розплющила я очі. — Де навчився?
— У тебе… — опустив оченята.
— Та ну?
— Ага. Просто все повторював за тобою, — і виконав ще один запаморочливий цілунок. ”Але ж, — міркувала я поміж тим, — коли ти — моє дзеркало, то я що — ледь не збоченка?!”
— Королево… — простогнав Білявчик.
Мені стало смішно: ги, яке дурнувате слівце.
— Пробачте, ви не могли б звільнити територію дитячого пляжу? — поцікавився ще один білявчик (у міліцейській формі).
— А ми її й не кабалили! — нахамуляв мій.
— Як же мене дістала ця спека! — пожалівся міліцейський і сів до нас. Я розщепила йому комір сорочки.
— Може, попірнати? — ліниво мовила я.
— В тебе? — пожвавішав Білявчик.
— Пірнати нудно, — зауважив міліцейський, — і, до того ж, заборонено.
Ми розцілувалися з міліцейським і пішли до когось додому. Виявилось, що до мого Коханого, бо ні в мене, ні в Білявчика дому не було. Ні, в мене, здається, зранку був, але якийсь дивний…Та, до Коханого ближче. І стіни в його під’їзді краще розмальовані.
— Коханого чи ключів, на жаль, не виявилось. У поштову скриньку Білявчик ніяк не влізав, та й місця там лише на одного. Ох…
— Може, ти голодна? (Боже милий, скільки турботи!) — Ні, життя моє, я неїдюща. Борюся за здорове співіснування: я не їм рослин, — комарі не їдять Мене.
— А-а-а…— повівся Білявчик.
— А ти як?
— Ну, тепер як і ти! — бадьоро нагнав він бурчання в животі.
— Пішли, дурненький, я роздобуду тобі гречки.
— З цибулею?
— А то ж як!
— Я… Я тебе обожнюю! — луна від поцілунку облетіла три квартали. ”Час макітрити!” — збагнула я.
— Ти кохав коли-небудь?
—Так…
— Ну, я не маю на увазі першу вчительку чи голу тьотю в кіно.
— А, тоді ще ні. Тобто, ДО ТЕБЕ ще ні.
— Що-о-о?!! — ( нє, це не я так зарепетувала). Якась руда паплюжа краля вискочила з-за рогу, мов Пилип із плантації й перелякала мого Білявчика до гикавки.
— Гапику, до мене! — шмагнула вона шкіряним батогом і так труснула брязкальцями на цицьках, що мене аж дрижаки вхопили. Білявчик лупився на неї, як кріль на пожежний шланґ, і не переставав гикати. Найдурніше виглядала я, з відкритим ротом спостерігаючи кінець свого щастя. Руда самиця кілька разів хижо клацнула зубами, а відтак ласо завсміхалася. Білявчик чи Гапик, хамидло таке, навіть не озирнувшись, підібгав оте ”замість хвоста” і поповз до рудої. Та почухала йому за вухом і вони гидотно затягли: ”Палковніку нікто нє пішет…”. Обійнялись, потвори, і прощай, моє ти диво синьооке… Хоч би тобі волоска білявого встригла — де там… Піду, певно, бігуді в каналізації ловити, бо ще, чого доброго, в партію м’ясоїдів захочеться. Радикальних.
…Ех, білявчику, білявчику…

Привіт))

Сама не знаю, навіщо мені цей блог))

Напевно, роль зіграла звичайна цікавість. Словом я тут, привіт)